ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ: ЗАПОБІГАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ ТА НАСИЛЬСТВУ ЗА ОЗНАКОЮ СТАТІ
Ключові слова:
гендерна рівність, запобігання дискримінації, запобігання насильства, військовослужбовець, рівність перед законом, сексуальне домагання, міжнародні конвенції, законодавство УкраїниАнотація
У статті здійснено комплексний аналіз нормативно-правових актів України щодо запобігання дискримінації та насильству за ознакою статі, з урахуванням міжнародних стандартів. Розкрито зміст конституційного принципу рівності, його реалізацію через закони України, зокрема «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а також нормативно-правові акти, що регулюють питання захисту прав військовослужбовців. Особливу увагу приділено імплементації міжнародних договорів, таких як Загальна декларація прав людини, Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. У контексті збройного конфлікту розглянуто вплив гендерних стереотипів на доступ жінок до військових спеціальностей, а також випадки сексуальних домагань у силових структурах. В контексті військової служби проаналізовані нормативно-правові акти, що регулюють порядок та умови проходження військової служби, зокрема Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу. Акцентована увага на суб’єктах, що наділені відповідними повноваженнями у сфері запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі. Зроблено висновок, що система таких суб’єктів є багаторівневою та охоплює органи державної влади, органи місцевого самоврядування, незалежні інституції та представників громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на практичну реалізацію принципу рівності та забезпечення захисту прав людини. Проаналізовано роль інституцій, зокрема Військового омбудсмана, у забезпеченні правового захисту військовослужбовців. Визначено види юридичної відповідальності: цивільну, адміністративну, кримінальну та дисциплінарну за порушення принципу рівності. Автори наголошують на необхідності посилення інституційної спроможності, розвитку превентивних заходів та просвітницької роботи. Стаття є внеском у наукове осмислення проблеми гендерної рівності в умовах трансформації українського суспільства та правової системи України.
