ДЕРЖАВНА ЗРАДА (СТ. 111 КК УКРАЇНИ) ТА КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ (СТ. 111-1 КК УКРАЇНИ): ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ
Ключові слова:
державна зрада, колабораційна діяльність, розмежування складів кримінального правопорушення, кримінально-правова кваліфікація, конкуренція норм, воєнний стан, судова практика, національна безпека, верховенство праваАнотація
У науковій роботі здійснено комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем правової кваліфікації військових кримінальних правопорушень, вчинених в районі ведення активних бойових дій в умовах воєнного стану в Україні. Метою роботи є не лише аналіз проблем, але й розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики для забезпечення боєздатності військ та дотримання принципів справедливості.
Досліджено історичний розвиток відповідальності за посягання на військовий порядок, що дозволило виявити значний вплив авторитарної радянської правової доктрини на чинний Кримінальний кодекс України, яка є джерелом низки системних проблем, зокрема формалістичного підходу до поняття наказу. Проведено детальне розмежування ключових понять "воєнний стан", "бойова обстановка" та "район ведення активних бойових дій", встановлено, що відсутність легальної дефініції останнього в кримінальному законі та його визначення підзаконними актами створює правову невизначеність.
Проаналізовано юридичні склади найпоширеніших військових кримінальних правопорушень, таких як непокора (ст. 402), самовільне залишення військової частини (ст. 407) та дезертирство (ст. 408). Виявлено проблеми їх кваліфікації, зокрема складність доведення суб’єктивної сторони (умислу, мети) в екстремальних умовах, дублювання та конкуренцію кримінально-правових норм (зокрема, ч. 5 ст. 407 та ст. 429 КК України), а також колізію з адміністративною відповідальністю (ст. 172-11 КУпАП).
На основі офіційних статистичних даних Офісу Генерального прокурора та Верховного Суду проаналізовано динаміку військової злочинності за 2021–2024 роки. Встановлено не лише експоненційне кількісне зростання, а й якісну зміну структури злочинності, що свідчить про зміщення від пасивних форм ухилення до активних проявів непокори та самокалічення. Цей зсув розглядається як індикатор накопиченої бойової втоми та психологічного виснаження особового складу.
Проведено порівняльно-правовий аналіз систем військової юстиції США, Великої Британії та Ізраїлю. Виявлено різні моделі балансу між повноваженнями командування та незалежним судовим процесом: від американської моделі з широкою дискрецією командира до британської системи з акцентом на судових гарантіях (право вибору військового суду) та ізраїльської, що демонструє високу контекстуальну гнучкість залежно від рівня безпекової загрози.
За результатами дослідження сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, спрямовані на усунення колізій, забезпечення принципу правової визначеності, уточнення критеріїв відповідальності. Надано рекомендації щодо необхідності узагальнення судової практики Верховним Судом для забезпечення єдності правозастосування та врахування бойового стресу при індивідуалізації покарання.
